Останні 2 роки перед війною спокій у Європі невпинно порушували саме Західноєвропейські держави – Сполучене королівство та Франція. Гальмуючи об’єднання Німеччини вони тим самим розхитували й без того хитку й напружену політичну ситуацію в Європі.
Гітлер же діяв винятково мирним шляхом, про що неодноразово наголошував. Наведемо цитату з його політичного заповіту: «Це брехня, що я або будь-хто інший в Німеччині жадали війни у 1939 році. Її прагнули й спровокували саме ті державні діячі інших країн, які або самі були жидами або діяли в інтересах жидів». Слід навести й той факт, що Гітлер в умовах складної політичної конфронтації й можливого початку війни з Францією зумів повернути Рейнську й Саарську області без жодного пострілу. Також зберігши мир в Європі, Гітлер об’єднав Австрію з Німеччиною, використавши тонку дипломатію вгамував кровожерливі апетити Британії у розв’язанні чехословацького питання.

Роздмухував військовий конфлікт й СССР, маючи ту ж саму мету що й Франція та Британія – зламати хребет Німеччині. Щоправда плани Совєтського союзу дещо різнилися з планами західних демократій. СССР прагнув поширити свій вплив у Центральній Європі, простіше кажучи посунути свій кордон на захід водночас зберігши людське обличчя. За таких обставин Сталінові треба було виступити в ролі провокатора військового конфлікту в Центральній Європі й затягти в нього Німеччину, Францію та Великобританію одночасно. Звичайно найоптимальнішим таким варіантом для Кремля була Польща. Це було природно, адже на кінець 30-х років вона була чи не єдиною державою, до складу якої входили етнічні німецькі землі й до яких поступово тяглася рука Рейхсканцелярії. До того ж Сталін чудово розумів, що прозахідну Польщу принесли б у жертву Великобританія й Франція, аби мати привід укоротити руки Гітлерові й повернути Німеччині тавро версальського приниження 1918 р. Тому СССР пішов на тісне зближення з Третім Рейхом, аби у останнього було більше козирів й впевненості починати військові дії в Польщі.

Для Гітлера такий здавалося б несподіваний реверанс з боку СССР був як рятівним колом, оскільки забезпечення нейтралітету СССР давало гарантії успішного завершення Польської кампанії, а в разі спланованої агресії з боку союзників Польщі – Сполученого королівства та Франції й розв’язувало руки німцям для військових дій на Заході не хвилюючись про можливість війни на два фронти.

Проте кінцевою силою яка призвела до німецько-польського конфлікту, а відтак й Другої світової війни стала Великобританія.

Впродовж весни-літа 1939 року між урядами Великобританії й Німеччини йшло листування й переговори щодо мирного вирішення польського питання. Була навіть запланована безпрецедентна зустріч Черчілля й Гітлера. Але Лондону не потрібен був мир в Європі, його метою було знищення могутності Германського Рейху й посилення свого впливу в Європі, тому всі зустрічі з німецькими дипломатами, листування й переговори були марними. Але навіть за таких умов, Гітлер не полишав надії на мирне врегулювання наростаючого конфлікту. Навіть коли був підписаний пакт Молотова-Ріббентропа, Гітлер, наперекір таємній угоді з Совєтським союзом, ще раз спробував домовитися з Британським урядом. Знову-таки посилаємося на першоджерела: «За три дні до початку німецько-польської війни я знову запропонував британському послу в Берліні вирішення німецько-польської проблеми подібно до випадку з Саарською областю – міжнародний контроль… Вона була відкинута лише тому, що у владних колах англійської політики прагнули війни, частково виходячи з ділових міркувань й частково під впливом пропаганди, організованою міжнародним жидівством». Так зазначав Адольф Гітлер, роблячи шалені поступки для Британії.

Підводячи риску слід ще раз зауважити, що не Німеччина, а саме змова Великобританії, Франції й большевицької Росії призвели до початку наймасштабнішої за всю історію людства світової війни, що спричинила мільйонні жертви всіх сторін конфлікту, серед яких й понад 7 мільйонів українців, що стали заручниками гри провідних держав того часу. Українці мають знати й пам’ятати хто був насправді провокатором і агресором в більшій мірі. Тому, не забуваймо уроки історії, товариство!

Валентин Гайдай політичний оглядач rozum.info